Кажуть, порятунок потопельників — справа рук самих потопельників. Поки сам не випливеш, інші навряд чи допоможуть. Але що якщо потопає не один, а всі 37 млн осіб?
Але це сталося. Населення худо-бідно навчилося виживати в умовах, що склалися, а підприємці намагаються як можуть, щоб утримати на плаву те, що залишилося. Ми, наприклад, не зупинили ні одного будівництва. Але для цього довелося зробити більш гнучкими умови покупки: нижче перший внесок, більш тривалий термін розстрочки. Довелося вчиться адаптуватися до реальності, про яку ніхто не міг подумати.
Два місяці карантину показали, що за плечима у більшості українців нічого немає. За цей час закрилося або зупинило роботу більше 40% підприємств. Більше 200 тисяч осіб залишилися без роботи. Країна втратила мільйоні відрахування до бюджету. Навіть нещодавнє пом’якшення карантину не допоможе в глобальному плані: не всі з кафе і магазинів, що відкрилися, в перспективі зможуть утриматися на плаву. Інтернет-майданчики з продажу непродовольчих товарів давно випереджають звичайний магазин на першому поверсі багатоповерхівки. І це тільки один з прикладів. В цілому, ми досягли дна, від якого потрібно відштовхнутися.
І зробити це повинна держава. Три кроки, очікуваних від країни, які на мою думку могли б допомогти вижити.
1. Нульове декларування і амністія капіталу.Ця тема дуже активно обговорювалася в передвиборчий час, але потім про неї стали говорити все менше. Потрібно дати можливість населенню в відкриту показати активи, задекларувати їх і далі спокійно ними розпоряджатися. Справа в тому, що багато українців заробили «свій перший мільйон» ще в 90-х роках, коли ні декларацій, ні іншої звітності в нормальному вигляді не було. І сьогодні тримають його під матрацом, хоча ці гроші могли б працювати на економіку.
На прикладі ринку нерухомості: щоб купити квартиру, людина повинна пояснити банку, звідки вона взяла велику суму. Багато хто цього зробити не можуть: хтось збирав роками, хтось дістав із засіків 90-х. На думку експертів, у населення накопичилося понад $80 млрд заощаджень. Якщо їх пустити в оборот, не тільки ринок нерухомості, але й вся економіка відчула б себе набагато краще. Але перший крок має зробити держава.
2. Створення нових робочих місць для українців, які втратили роботу, і оптимальних умов для заробітчан.Головний капітал країни — люди. Потрібно дати їм можливість працювати в Україні, розвивати глобальні підприємства або маленький локальний бізнес. Але для цього потрібно: а) створити ці робочі місця або надати пільги для бізнесу на їх створення; б) забезпечити конкурентну зарплату, щоб людина залишалася вдома, а не виїжджала «будувати європи».
3. Преференції для бізнесу.Візьмемо, наприклад, будівельний. Галузь тримає на собі величезну кількість підприємств — від великих корпорацій до ФОПів з суміжних ринків. Забезпечте будівельників роботою — отримаєте запущений маховик економіки і завантаженість роботою ще 5−7 суміжних галузей. А це збереження існуючих та створення нових робочих місць, про що говорив вище. Нагадаю, що одних тільки військових у черзі на державне житло стоїть близько 50 тисяч. Необхідно це квартири профінансувати, деякі сім’ї чекають уже по 20 років. Найбільш виграшним варіантом з точки зору забезпечення житлом населення, на мою думку, може стати повернення програм «Доступного житла» і дешевої іпотеки. Вони дають можливість придбати житло на хороших умовах відразу, або ж під низький відсоток в іпотеку з гарантіями держави. Люди почнуть купувати квадратні метри, ці інвестиції стануть новою кров’ю для організму економіки.
В сьогоднішніх умовах, держава як барон Мюнхгаузен, який сам себе міг витягнути з болота. Якщо ми не допоможемо собі самі, нам не допоможе ніхто. З пандемією і її економічними наслідками зіткнулася кожна країна в світі. І чекати допомоги від когось не має сенсу.