Президент корпорації «Укрбуд» Максим Микитась − один із найбільш закритих бізнесменів будівельного ринку. Ще два роки тому про нього практично нічого не було відомо. Вся доступна інформація розміщувалася на офіційному сайті «Укрбуд». З неї випливало, що президентом корпорації Максим Микитась став у 2010 році у віці 29 років, змінивши на цьому місці Юрія Пелиха.
Саме при Микитасю «Укрбуд» зробив стрімкий ривок на столичному ринку житла. Наприклад, у 2010 році в корпорації не було в портфелі жодного проекту житлового будинку, в 2012 році вже налічувалося п'ять, а в 2015-му − понад 20 проектів. На ринку такий стрімкий стрибок пояснювали зв'язками компанії з колишньою політичною елітою: від Олександра Януковича, сина екс-президента України, до Сергія Льовочкіна, екс-глави Адміністрації президента України. Але після зміни влади корпорація тільки зміцнила свої позиції, наздогнавши за кількістю здачі житла в експлуатацію традиційного лідера ринку − компанію «Київміськбуд». Цьому не завадили скандали та мітинги, які супроводжували діяльність «Укрбуду» протягом усього минулого року.
− В «Укрбуду» в 2015-му було багато скандалів. Чого тільки вартий галас навколо житлового комплексу «Сонячна Рів'єра». (Спочатку було п'ять ділянок із різним цільовим призначенням: від будівництва готелю до зведення водно-спортивної бази. Потім наділи звели в один і змінили цільове призначення під житлове будівництво, після чого землю було продано. Противники будівництва стверджують, що будівництво ведеться в рекреаційній зоні, занадто близько до води. Протестні мітинги не раз проводилися і на будмайданчику, і під стінами КМДА. − Forbes)
− Ореол навколо «Сонячної Рів'єри» − це наслідок політичних спекуляцій. Крім того, в конфлікт було втягнуто певні структури, які заробляють на організації мітингів на будмайданчиках. Напевно, є частка моєї провини у цьому. За наївності думав, що якщо ми щось робимо для проекту, наприклад, ремонтуємо лікарню, асфальтуємо дороги, прокладаємо мережі, будуємо набережну, то від цього виграють не тільки інвестори житлового комплексу, а й усі жителі, в тому числі і Слобідки, це оцінять.
Однак ситуація розвивалася за іншим сценарієм. Втім, із 8000 жителів Слобідки у протестних мітингах проти житлового комплексу брали участь з десяток людей, а зібрано підписів на користь проекту більше 3000.
− З десяток людей? Ми були на протестних мітингах і бачили набагато більше людей.
− Це були переважно залучені «активісти», яких міліція давно знає в обличчя. Жителів самої Слобідки насправді мало бере участь у протестах. Плюс політики. Вони й були основною рушійною силою скандалу навколо проекту. Їм потрібен був піар, і вони його отримали. Зауважу, 99% скандальних ситуацій, із якими стикалася корпорація, були пов'язані саме з тим, що певні люди готувалися до виборів. Багатьох із них я зараз бачу в парламенті, Київраді. Але ось ця тенденція, спекуляція на майданівських ідеях, вона зникає. Псевдоактівісти з криками прийшли, з криками підуть.
− А ви не намагалися домовитися з ними? Дізнатися їх вимоги, знайти компроміс?
− Намагався спілкуватися. Але є ті, хто чують, а є ті, хто тільки кричать. Першим пояснювали, що справа навіть не в тому, що у нас є повний пакет дозвільних документів і ми пройшли десятки перевірок. Головне в тому, що ми можемо зробити для району. Зробити те, на що десятки років не знаходиться грошей у бюджеті. Ну, а коли просять пересунути на 30 метрів збудовану будівлю, зрозуміло, що це утопія! Адже ті ж депутати з'явилися, коли ми були вже на сьомому поверсі. Хоча ми й так будуємо з запасом. Дозволено за 50 метрів від води, ми відійшли майже на 70.
− Корпорація не раз запевняла, що будівельні роботи веде на законних підставах. Навіщо ж зупиняли роботи?
− Щоб зняти соціальну напругу, яка штучно загострювалася в передвиборний період. Так, ми зазнали певних збитків, але, цілком можливо, зберегли здоров'я людей. Ви згадайте, що творилося на будмайданчиках Києва кілька місяців тому. Крім того, ми цей час витратили на підготовку нової концепції «Сонячної Рів'єри».
Якщо раніше планувалося звести три свічки, а з боку виставкового комплексу − великий 13-секційний будинок, то тепер буде просто шість будинків. Цей крок дозволить забезпечити доступ до набережної, яку ми ще плануємо створити. Правда, замість 2000 квартир буде побудовано тільки 1200, зате кількість паркінгів збільшиться на третину.
− І скільки компанія втратить на цьому?
− Близько 660 млн гривень. Але цей проект – знаковий і того вартий. Упевнений, тепер ніяких конфліктів на будмайданчику не буде.
− Але «Сонячна Рів'єра» − не єдиний скандал корпорації. Був ще ЖК «Переможець», де не зовсім зрозуміла ситуація з правом власності на землю, ЖК «Мрія» біля ядерного реактора.
− В обох випадках корпорація виступала інвестором і підрядником. Партнери ж володіли землею. Наприклад, «Переможець». З одного боку, у замовника − ТОВ «Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління №3 Київзеленбуд» − на руках офіційно отриманий дозвіл на будівництво. А з іншого − рішення суду, яке лягло в основу, викликає у багатьох сумніви.
Тому, після повторного вивчення юристами всіх документів, ми вирішили вийти з проекту. А від реалізації ЖК «Мрія» відмовилися ще на початковому етапі, тож спроби нас «прив'язати» до нього − не більше ніж маніпуляція або чиїсь спроби отримати додаткові дивіденди на імені «Укрбуду».
Ви звідки?
− Чи не занадто багато скандалів для однієї компанії?
− 90% скандалів − це шлейф від «Сонячної Рів'єри». Там, де немає політиків, які підливають олію у вогонь, ми знаходимо спільну мову. Наприклад, рік тому хоч один скандал був пов'язаний з «Укрбудом»? Ні! Якщо якісь тертя і виникали, ми швидко і конструктивно їх вирішували. Але почалася передвиборча кампанія.
− Було багато чуток, що «Укрбуд» − це піраміда. Компанія чи то державна, чи то приватна, взялася з нізвідки і стала розвивати відразу з десяток проектів.
− Усе досить просто. Корпорацію «Укрбуд» створено в 1991 році як правонаступника Міністерства будівництва УРСР. У ній було 1500 підприємств, більшу частину з яких згодом приватизували. У корпорацію входить ПАТ «Будівельна компанія «Укрбуд» (100% акцій компанії знаходиться в держвласності. − Forbes), у якої 12 дочірніх підприємств. Крім того, входять проектні інститути, навчально-курсові комбінати, будівельні та інші організації − понад два десятки. І ще півтори сотні асоційованих членів, серед яких і державні, і приватні компанії.
Наприклад, «Укрбудмонтаж» і «Укренерномонтаж», які займаються роботами в Чорнобилі. «Укрбуд Девелопмент», «Будівельні мережі», «Укрбудінвест» − це все приватні структури. Але вони в корпорації. Це унікальний приклад державно-приватного партнерства. Тільки от приватні компанії зможуть обійтися без державних проектувальників, а ті без завантаження від них − навряд чи.
− Багато проектів реалізовуються саме компанією «Укрбуд Девелопмент». Хто її власник?
− Ця компанія − одна з основних у житловому будівництві, крім того, частину об'єктів ЖК будує державна компанія «Укрбуд». А «Укренергомонтаж», наприклад, в основному в Чорнобилі. Про рівень відповідальності там, думаю, зайвий раз нагадувати не треба. Інформація про всіх власників компаній зараз повністю відкрита, і будь-хто її може подивитися в реєстрах в інтернеті. (Засновником компанії «Укрбуд Девелопмент» числиться зареєстрована в Лондоні «Базерт дівелопмент елелпі». − Forbes).
− В інтернеті багато цікавого написано. Наприклад, вплив на корпорацію «Укрбуд» приписують Андрію Кравцю, а значить, і Сергію Льовочкіну.
− Мене називали і людиною Олексія Азарова (син екс-прем'єр-міністра Миколи Азарова. − Forbes), і людиною Льовочкіна. Потім пов'язували з Кравцем (Андрій, екс-голова Держуправління справами. − Forbes), потім − із сином Януковича.
− Але колишній глава корпорації Юрій Пелих, який зараз очолює раду директорів компанії, все ж був пов'язаний із Кравцем?
− Весь цей «зв'язок» полягає в тому, що після смерті сина Пелиха його вдова через якийсь час вийшла заміж за Кравця. Ось і вся історія, про яку не всі знають, і починають, наплювавши на особисту трагедію, все ставити з ніг на голову! У мене особливу огиду викликають ті, хто замовляє такі матеріали і спекулює на недоторканних темах, людських трагедіях і сімейних цінностях. Не знаходячи здорової аргументації своїм фантазіям, злостивці намагаються висмоктати «скандал» навіть із подібних трагічних ситуацій! У цих людей немає нічого святого.
Що стосується Пелиха. Юрій Костянтинович очолював корпорацію з 1996 року і в 2010-му фактично запросив мене на своє місце. Тоді гостро стояло питання із завантаженням роботою проектних інститутів, інакше на вулиці могли опинитися 1500 осіб.
У Пелиха я, в першу чергу, ціную організаційні та професійні якості. Це заслужений будівельник України, і людини з більшим авторитетом у будівельній галузі сьогодні просто немає! Тому я його вмовив не тільки не йти, а очолити раду директорів компанії «Укрбуд», як і вмовив свого батька продовжити керувати чорнобильськими проектами, адже краще, ніж він, ситуацією там ніхто не володіє.
А що стосується решти чуток, з ким і як я нібито пов'язаний, то я їх не заперечував. Більш того, це навіть допомагало лавірувати в тій ринкової ситуації. Ніхто не розумів, чий я, звідки гроші взялися, тому особливо не чіпали.
Будівельний бізнес і взагалі гроші люблять тишу, я завжди намагався бути неконфліктним, але досить закритим. Але зараз уже вийшли на той рівень, коли закритість грає проти нас. Те, що можна пробачити невеликим компаніям, не прощають провідним гравцям.
З Чорнобиля до Києва
− Звідки ж гроші взялися на розвиток корпорації?
− Ми вели роботи з реконструкції металургійних заводів, працювали в Ірані, стали провідними в Чорнобилі.
− Що ви маєте на увазі?
− У певному сенсі успіхом компанії ми зобов'язані Чорнобилю. Я сам прип'ятський, мій батько працював на ЧАЕС з 1978 року і був у числі перших ліквідаторів аварії (Віктор Микитась був заступником генерального директора ВАТ «Південтеплоенергомонтаж», що займалося виконанням стабілізаційних робіт на станції на початку 2000 років. − Forbes).
Компанії «Укрбуду» працюють у Чорнобилі з 2005 року. Це найкраще місце, щоб отримати досвід у реалізації проектів у стислі терміни з оптимальними витратами, але високої якості. Справа в тому, що зараз роботи на ЧАЕС фінансує і контролює переважно ЄБРР. Тому управління проектом відбувається у відповідності з міжнародними стандартами.
Звісно, ми не безкоштовно працювали на ЧАЕС. У 2009 році підприємства, що входять в «Укрбуд», отримували основний дохід у валюті. Крім Чорнобиля, був Іран, де ми працювали два роки.
− Виходить, що «Укрбуд» зіграв на курсовому стрибку.
− У певному сенсі − так, але не це головне. Ми практично не залучали кредитні ресурси. І коли в 2011 році постало питання про сферу для інвестицій, ніякий інший сегмент, крім будівельного ринку, ми не розглядали. Тим більше що у команди вже був досвід будівництва житла (у корпорацію входять компанії «Укрбудмонтаж» і ЗАТ «Київсоцбуд», які з 2007-го по 2010 рік очолював Максим Микитась. Компанії займалися будівництво житла в Київській області. − Forbes). Тому вирішили почати освоювати ринок житлового будівництва з Києва. 2011-й пішов на аналіз і підбір ділянок, а в 2012-му почали будувати.
− Скільки ж вклали в освоєння ринку?
− Близько $20 млн, почавши з п'яти об'єктів, а зараз їх понад 20. Ми вибрали правильну стратегію розвитку, не влізли в борги і поставили собі завдання: жорсткий контроль собівартості, внутрішня конкуренція і правильна маркетингова концепція. Та й ринкова ситуація для нас складалася вдало. Згадайте, в 2012 році конкурентів практично не залишилося.
− Це камінь у город «Київміськбуду»?
− Ні. Я маю на увазі «ТММ», «ХХІ століття» і багато інших компаній, які за час кризи здали свої позиції. Перше завдання, над якою компанія почала працювати після прийняття рішення про освоєння ринку житла, − це зниження собівартості будівництва в тому числі за рахунок земельних ділянок.
− Земля купувалася на вторинному ринку?
− Ні, в цьому й річ. Практично у всіх проектах «Укрбуд» виступає як співінвестор. Ми пропонуємо 10-15% квартир, а натомість отримуємо земельну ділянку. У 2012 році почали з п'яти земельних ділянок.
− Знаковим для компанії був 2013 рік. Якщо не помиляюся, «Укрбуд» тоді розвивав більше 10 проектів одночасно.
− Трохи вас поправлю, їх було вже 15, і 10 у розробці. Все, що заробляли, відразу ж інвестували в нові проекти. Ми зуміли вийти на певний рівень, створити систему, яка дозволяє максимально контролювати рівень собівартості. Наприклад, у нас немає субпідрядників. На ринку ж які традиції були? Девелопер отримав землю, наприклад, від Черновецького (Леоніда, екс-мера Києва. − Forbes), розробив проект, знайшов інвестора, але от потужностей для реалізації проекту немає. Багато хто працював із субпідрядниками.
Девелопер частину грошей прогуляв у ресторанах, коли обмивав угоду, частину витратив на свої потреби, частину заплатив підряднику, а решту вклав у новий проект. І коли у вересні 2008 року продажі зупинилися, цей механізм перестав працювати. Ось ця вся доморосла девелоперська діяльність і зіпсувала імідж української будівельної галузі. У сьогоднішніх реаліях, якщо хочеш працювати на будівельному ринку, потрібно це робити системно. Тому в корпорації працює більше 5000 співробітників: від геодезистів і звичайних робітників до фахівців із протипожежної системи.
Завдання нашого топ-менеджменту − забезпечити постійний обсяг роботи для всіх структур корпорації. Єдине, від чого ми відмовилися − це від виробництва будівельних матеріалів. Вигідніше їх купувати й максимально завантажувати виробничі потужності партнерів. Крім того, система внутрішньої конкуренції, яку ми створили за західним зразком, показала чудові результати як у мотивації, так і в зменшенні загальних витрат при реалізації проектів.
За підсумками минулого року ми здали в експлуатацію близько 330 000 квадратних метрів житла. Це з десяток ЖК.
− Приблизно такі ж показники у традиційного лідера ринку − ХК «Київміськбуд». Ви вже зіткнулися з проблемою зростання?
− Подальший розвиток компанії не відбуватиметься настільки бурхливими темпами. Економіка України не витримає, якщо ми щороку станемо втричі збільшувати динаміку будівництва (посміхається). Компанія вийшла на високий рівень, і ми плануємо його підтримувати, поки економка України не відновить зростання.
Паралельно розвиваємо і будемо розвивати проекти за кордоном.
Сила традицій
− «Укрбуд» теж планує освоїти Казахстан? Багато гравців туди зібралися.
− Зібралися багато, але навряд чи всі знайдуть собі роботу. Ми вибрали інший регіон. Наприклад, будуємо два житлові комплекси в передмісті Мюнхена.
− Ви взяли український проект і адаптували під тамтешні реалії?
− Ні в якому разі. За таке мене б відразу вигнали звідти. Дуже важливу роль відіграє сила традицій. Чому нам вдалося в стислі терміни зайняти лідируючі позиції на ринку України? Не тільки завдяки західним стандартам управління. Завжди є ідеї, які приносять гарні плоди. У нашому випадку це було повернення до старої доброї цегли.
Я багато їздив по регіонах і зауважив, що в цегляних будинках квартири розкуповуються за кілька місяців, тоді як продажі в житлових комплексах, зведених за монолітно-каркасною технологією, тривають кілька років. Так, цегла − це наші старі традиції, і ніхто у світі вже так не будує, але в кожній країні свої традиції. З десяти перших об'єктів вісім − цегляні будинки. І в нас не було відбою від покупців.
− Цегла − це єдиний ваш секрет успіху?
− Ні. Ми будуємо там, де немає інших будівельних майданчиків, і не розганяємо площі квартир. Сьогодні квартири купують не тільки тому, що купівельна спроможність обмежена, люди думають і про те, у скільки обійдуться комунальні платежі. Зараз середня площа однокімнатної квартири в наших українських проектах − 35-39 кв. м. Для порівняння, в Мюнхені стандартною однокімнатною квартирою вважається 28 кв. м.
− Наскільки український бізнес-клімат відрізняється від німецького?
− Кардинально. Можна сказати, що там рай для будівельників. При купувлі акта на землю чітко знаєш, що отримаєш дозвіл на будівництво протягом шести місяців. Ніякої плати за підключення до електромереж, пайових внесків та ін. Мітингувальники − головний біль поліції. Якщо компанія працює в Німеччині, платить податки, то банки готові фінансувати під 2,5% річних. Ми вже вийшли на той рівень, коли тамтешні фінансисти стали нам довіряти.
− Які ще країни плануєте освоїти?
− Поки що зарано говорити. Нещодавно був у Монголії. Придивляємося до Польщі, до Варшави, але поки не вийшли. Чехія складна для освоєння. Важливо, щоб держава і місцевий муніципалітет підтримували будівельні компанії. Найбільшу перспективу на поточний момент я бачу у Варшаві та Баварії. Так, у Мюнхені нам довелося створювати компанію з нуля, крім того, є бар'єр для внутрішньої робочої сили.
Доводиться залучати хорватів, литовців і т.д. У Польщі з цим простіше. Про Румунію поки що думаємо. Багато залежить від партнера. Я − людина партнерства і скрізь шукаю партнера на 10 -15%, когось, хто розділятиме відповідальність.
Прокоментуйте першим